Чоловіки розучилися мовчати

Відео: Захисти мене ... (Ірина Самаріна-Лабіринт)

Давно була справа. Приїхав я в гості до друга. Сидимо на кухні, культурно випиваємо, розмовляємо. Виникає його дружина. Починає верещати. Не те, що б у справі, а просто так, настрій поганий. Хвилинка безглуздість. Це їй не подобається, і ось цим вона незадоволена. Я б давно сказився і гаркнув у відповідь. А один сидить, курить, мовчить. Дружина верещить. Друг мовчить. «Ти мене чуєш?» - обурюється дружина. Друг киває. Але мовчить. Дружині набридло, пішла геть. Друг запитує: «Так про що ми говорили? Про Борхеса? »І продовжує розмову, як ні в чому не бувало.

Хвилин через двадцять дружина повертається. Усміхається: «Можна з вами посиджу?» Присіла. Ніби нова, ніби підмінили. І далі ми весело балакаємо втрьох.

В той момент я, сам ще неодружений, оцінив велику силу чоловічого мовчання. Адже чим такі сюжети зазвичай закінчуються? Дружина верещить, чоловік грубить у відповідь. Дружина ще пущі заводиться. Чоловік теж розкручується на плідний діалог. Слабкий на мову. Гірше дружини, якій природою призначено базікати, тараторити, вздорнічать. В результаті по кухні літають тарілки і звинувачення. «Ти мені життя споганила!» Скандал, сім`я на межі розпаду. Думаю, дев`яносто% наших розлучень - через те що чоловік не промовчав, коли варто було.

Вміти мовчати - головна чоловіча чеснота. Багато хто чомусь впевнені, що рівно навпаки: чоловік повинен бути красномовства, солов`єм розливатися. Але це дурість, лушпиння цивілізації, сміття епохи. Коли актори, комедіанти, блазні зведені в культ. Коли їх пусте базікання розбирають на цитати. Так ви вслухайтеся, що вони плетуть. Бути хорошим - добре, бути поганим - не дуже. У акторів з інтелектом часто не дуже - це факт. Але ми перетворили лицедіїв в пророків. Зубожіли духом.

Знаєте, я багато разів домагався інтерв`ю у Костянтина Райкіна. Відмова, відмова, відмова. Зрештою, пані, добре з ним знайома, пояснила мені швидко: «Зрозумійте, йому нецікаво базікати. Він не по цій справі ». Раритет. Мужик. А вже якщо висловиться - як вистрілить. Пригадується Бабель: «Беня говорить мало, але він каже смачно».

Ставити спектаклі, читати лекції, писати романи - це так, це чоловіче. Але не балаканина. Ми все змішали і переплутали. Чоловік - це не модна борода, а мистецтво мовчати.

Мужики перетворилися в камеді-вумен. У пузатих крикунів. І рушили на ток-шоу, верещати і смикатися. Не можуть зупинитися. У деяких натуральні ломки, якщо їм протягом дня не зателефонують і не запитають коментар. А коментувати вони можуть що завгодно. Бігаючи з ефіру в ефір, захекавшись, пригладжуючи по дорозі спітнілі волосся на лобі. Про Сирію? Запросто! Про етиловий спирт? Миттю! Про творчість Меріл Стріп? Та не питання! Ці базіки - експерти в усьому. Вони не сплять, не їдять, чи не цілують жінок - вони виступають, міркують, повискують. Вони метушливі і смішні. Хоча собі, звичайно, дуже подобаються. Не здивуюся, якщо вони вдома крутяться перед дзеркалом в мереживній білизні.

У кожній редакції журналу, радіо і тв, є свій список крикунів. Яким зателефонувати серед ночі - наговорити сім мішків гречаної вовни.

Є, скажімо, Максим Шевченко. Дуже розумний, добре освічений, підтягнутий. Начебто чоловік, приємний в усіх відношеннях. Але з ним же біда, кухонний деліріум. Подивитися на нього під час дебатів - трясеться, як дуже нервова дама. І завжди останнє слово повинно бути за ним. Це так зворушливо, так по-жіночому. Дивлячись на нього, згадую бабусю з однієї арбатській комуналки. Віра Єгорівна була майстринею дебатів. Тряслася і повискувала. А якщо нікого не виявлялося на кухні, вона чекала. І ось входить сусід. Тут Віра Єгорівна в танок, в склоку. Їй не важливо було - про що, і з ким. Важливо трястися і повискувати. Уже за сусідом зачинялися двері, так вона вставала під дверима і продовжувала дебати. Ну прямо як наш Максим Леонардович.